У короля була прегарна донька. Прийшов час їй виходити заміж і більше через бажання батька-короля і матері-королеви, і задля укріплення держави , чоловіком принцеси мав стати принц сусіднього королівства.
А звичаї у двох королівствах були строгими. А тут весілля, перша шлюбна ніч і розгніваний принц кричить на весь палац
- Принцеса не дівчина! Нехай повертається у своє королівство!
І прогнав принцесу.
Повернулась принцеса до батьків, а швидше за неї прийшла молва у королівство, що чоловік її прогнав і при дворі і за межами замку тільки і розмови про те чому чоловік прогнав принцесу і що вона є розпусна.
Болісно королю і королеві і принцеса не знає куди од злих язиків сховатись.
Почали виясняти з ким же ж принцеса зустрічалась до весілля і стало ще гірше, бо зустрічалась принцеса з сином простого коваля.
- Був він хорошим майстром не лише підковувати коней! – кричав розлючений король – І навіщо я впустив його у свої конюшні, а не його батька !
- Пам*ятаю його – мовила королева – Гарний хлопець. Але ж доню, він простолюдин!
А принцеса у плач . І стало їй через розмови щодо неї зовсім погано.
А коли король наказав покарати сина коваля, то принцеса і зовсім злягла.
Над сином коваля також підсміювались, але він мужчина і переносив насмішки легше і сильно переживав за принцесу , бо любив її усім серцем. І себе син короля часто карав, бо ж принцеса через нього страждає.
А принцесу почали лікувати. Батьки принцеси зрозуміли, коли їх донька занедужала, що життя і здоров*я їх дитини важливіше ніж її необачний проступок.
Син коваля, коли принцеса занедужала, ходив постійно похмурий. Майже увесь час він проводив у кузні , за роботою, аби відволіктись від важких думок.
І якось увечері до кузні приїхала верхи на чорному коні незнайома жінка, котра поруч вела білу кобилицю.
- Підкуєш обох? – запитала жінка у коваля.
- Звичайно підкую – відповів коваль.
- Скільки буде коштувати?
- Два золотих, по золотому за коня.
- А чому так дешево? Тобі ж потрібні гроші, тобі би розбагатіти.
Син коваля зрозумів, що і незнайомка знає про нього і принцесу, але лише відповів
- Така вже ціна, підкований кінь – один золотий.
- Я знаю як вберегти твою кохану – сказала жінка.
Коваль зауважив, що говорить жінка без насмішок і назвала принцесу його коханою, а не королівською донькою.
- Заради цього я готовий на все! – мовив коваль.
Жінка усміхнулась і дістала дві в*язальні спиці.
- От зв*яжеш цими спицями светр принцесі, вона і одужає одягнувши його
Жінка помітила погляд недовіри і нерозуміння її слів і мовила
- Існує ж амуніція від списів, мечей, стріл. Ти ж і сам таку амуніцію виковував. А я пропоную тобі зв’язати светр своїй коханій, цими чарівними спицями. І той светр буде оберігати принцесу від злих язиків, від недоброзичлих слів і принцеса одужає. Слово ж часом сильніша зброя ніж спис і од нього потрібна оборона і захист.
- Хто ви ? – запитав коваль.
- Я та , котра приходить тоді, коли особливо потрібно. Але я приходжу лише до достойних моєї допомоги.
- Ви чарівниця?
- Можна і так сказати.
- Але я не вмію в*язати.
- Я навчу. І почнемо з в*язання того, що близьке твоєму ремеслу. Я зв*яжу одну підкову, а ти дивись і за*яжеш інші 7.
А коли зв*чзали 8 підков і коваль навчився в*язати спицями, жінка сказала.
- Притули ці в*язані підкови до копит моїх коней і прибий.
Коваль послухався, а тільки вбив перший цвях до в*язаної підкови, як та стала із справжнього заліза.
- Тепер повірив моїм словам?- запитала жінка.
- Так ! – відповів здивований і радісний коваль.
- Але це ще не все – мовила жінка – Підкови . котрі ми зв*язали , стали залізними, бо в*язав ти чарівними спицями у кузні. Аби светер мав силу од злих язиків, ти повинен в*язати його тоді, коли злі язики мовлять до тебе щось лихе. Знаєш таке місце?
- Місцевий ринок … - мовив коваль.
Жінка усміхнулась, дала ковалеві 2 золотих і поїхала своєю дорогою.
А коваль зранку взяв чарівні спиці , шерсть і на базар. І почав там під насмішки перехожих. Прилюдно в*язати коханій светр.
- О і цей з глузду з*їхав.
-О, коваль у жінку перетворився.
- От дурний коваль.
Чув коваль ці несмішливі голоси і в*язав.
А коли хтось підходив і доброзичливо говорив
- Ковалю, навіщо це тобі? Не срамися, йди додому – то коваль переставав в*язати светр.
Зв*язав коваль светр для принцеси і прийшов до замку. Зустріли коваля не доброзичливо, але таки прийняли светр, котрий зі слів коваля, повинен дати одужання принцесі.
І дійсно, одягнувши светр од коваля, принцеса ожила, почала сміятись і більше не звертала увагу на злі розмови щодо неї, бо у неї з*явилась броня од образливих слів.
Покликав король коваля до себе і коваль розповів йому про чарівні спиці.
- Не був би ти з бідного роду, оддав би за тебе дочку – каже король.
- Пустіть мене у свої підземні скарбниці, де золото і можливо я зроблю з-за допомогою спиць інше чудо.
Король погодився і коваль під охороною в*язав у скарбниці плаття для принцеси. А коли зв*язав і принцеса одягнула плаття, то трішечки присіла, бо шерсть стала золотом.
Побачив король це чудо і сказав
- Одружуйтесь!
А молодий коваль і принцеса обійнялись.
Слух про чарівні спиці облетів всю країну і полетів за її межі в інші королівства.
Було велике весілля.
Король посилив охорону підземної скарбниці де зберігались і чарівні спиці.
У коваля, а тепер ще і чоловіка принцеси, були і інші ідеї щодо чарівних спиць, крім збагачення золотом скарбниці.
Розмови про принцесу і її чоловіка у народі були в основному хорошими, так що светр од злих язиків рідко знадоблявся.
Королівство багатіло, а королівська рідня жила щасливо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840693
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2019
автор: artur gladysh