Мить ‒ це все, що є, і в той же час нічого,
Стосується всіх і в той же час нікого.
Безупинно у незнану далечінь летить
Безцінна, невловима та неосяжна мить.
Як краплинки чисті у водограї кришталевому, дзюрчить
Чи, мов жаринки гарячі у полум'ї шаленому, тріщить,
Палітрою мелодійних голосів звучить
Ця монотонна і в той же час мінлива мить.
Як ясна зіронька, маневрує та блистить
Чи, мов бризки сонячні, іскристі, мерехтить,
Неперевершено загравами струменить
Ця веселкова і в той же час безбарвна мить.
Її варто цінувати, а не калічить, нищить, бить.
І на базарі її ні за які гроші не купить.
Як нервова, натягнута струна, тремтить ‒
Життя ‒ одна, єдина, неповторна мить.
Хтось хапається за неї, а хтось може пропустить.
В когось вона радіє, а в когось плаче та болить.
То слухає й мовчить, то рветься та кричить
Замислена і в той же час бездумна мить.
Комусь її так хочеться сховать подалі, а комусь ‒ відкрить.
Вона ‒ суцільна таємниця, яку геть не просто розкрутить.
Когось дратує, а когось чарує та манить
Ця загадкова і водночас зрозуміла мить.
Із неї почалося все і нею має закінчитись.
Вона ‒ як частка ‒ ритмічно й палко віками буде битись.
Ллється, світить, переплітається, шумить, щемить
Ця хаотична і водночас гармонійна мить.
26.12.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840667
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.07.2019
автор: Оля Тимошенко