Зник із поля туман,
Холод, вітер шугає.
Двоє старших циган
З циганчам шкандибає.
Якийсь хлам, не парча
Прикрива їхнє тіло.
Змерзли – жах! Циганча
Ще і їсти схотіло.
Батько сина свого
Веселить, забавляє,
Син не слухає його,
Кусень хліба благає.
- Потерпи, малий ром,
Може, Бог нам поможе.
Піде мамка селом
Грошенят наворожить,
Купим курку, знесе
Та яєць два десятки,
А три тижні пройде,
Буде двадцять курчаток.
Потім кури з курчат
Підростуть симпатичні,
Продамо їх – гей!
На базар по теличку.
Вийде з неї у нас
Корівчина гарненька,
З молочка зробить сир
І сметанку нам ненька.
А як мамка почне
На вогні куховарить,
Тоді нам в казані
Сто вареників зварить!
Будем їсти я й ти,
Ще й в сметанку вмочати,
Буде слинка текти
І за вушком лящати.
- А я буду по два,
В мене прийме утроба!
Батько костуром – хрясь!
Свого сина по лобі.
Як підкошений впав
Малий ром на дорогу,
Покрутивсь, постогнав,
Потім витягнув ноги.
Другий циган зронив:
- Помолися хоч Богу!
І за що ж ти убив
Свого сина малого?!
- Не поможуть слова,
Скільки б я не молився.
Якби жер він по два –
Все одно б удавився…
***
Щоб в достаток ми ішли
Разом із Європою,
Нам керманичи ввели
Терапію шокову.
Повне щастя обіцяли
Кожній з нас особі,
Та ми поки що дістали
Костуром по лобі.
Пільги, пенсії, зарплати
Заплутала шокова.
Скоро будемо сіяти
Ще й голими… Спинами.
11.02.1994
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840487
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 30.06.2019
автор: САВИЧ