Де подівсь дуб молодий /з гумором /

Світить  сонце,    місяченько…  Минають  літа
Як  оглянувсь  за  плечима,  молодість  пройшла
Була  весна  й  літечко,трави  пахли  в  полі
Я  буду  дякувати,    життю  -  своїй  долі…
Колись    змирюсь,  може  й  ні,  що  швидко  старію
Лиш  спать  вкладаюся,  печалі  геть  розвію
Ну,  а  часом,  дуже  спогади  тиснуть  на  мозок
Як  з  дівчатами,  гуляв  в  гаю  між    берізок
Босоногі  по  траві,  доволі  веселі
Дарували  віночки,  линув  сміх  в  оселі
Пахкі  яблука  -  груди,  манили  в  спокусі
Нині    в  плед  замотався,  ще    й  в  старім  кожусі..
Ото  час,  біс  забирай,    мерзну  серед    літа
Все  в  шкарпетках  в`язаних,    ходжу  поміж    жита.
Певно,  з    голови  до  ніг,  занадто  змінився
Скривлений,  як  кочерга.  Колись  підженився
Був  стрункий,  світлоокий,  любили  дівчата
Вслід  казали,  -  От  красень,  дивні  бровенята
Одна  одній  заздрили,  як  обіймав  часом
А  тепер,  ті  спогади  запиваю  квасом….
Геть,  аж  руки  трусяться,  по  бороді  тече
Серце  жме,    від  відчаю,  аж  біль  в  грудях,  пече.
Чомусь  так    рано  осліп,  помутніли  очі
Погляд    до  місяця,  знов  такі  довгі  ночі
Як  згадаю    в  полі,  ото  насолода
Все  в  обіймах  дівочих,  сприяла  погода
Як  рукавички  міняв,  ой  гріхів  багато
Та    тепер    спогади,  зізнаюся    мов  свято
В  голові  плутається,  павуків  мережка
Заблукали,  десь  думки,  загубилась  стежка
Ясноокі  зіроньки  приводять  до  тями
Ох  і  тішився  тоді,  смілими  дівками
Поцілунки  медові,  уста  колір  вишні
Покотилася  сльоза,  де  ж  жіночки  пишні?
От  під  боком  би  була,  можливо  б  й  сварила
Та  нехай,      було    і  так,  аби  борщ  варила
А  можливо  й  бурчала,  лише  б  завжди  поряд
Спілкувалися  б  разом  при  чарівних  зорях…
А  тепер…  Ось  сам,  як  перст!  Боявсь  одружитись
Тихо  в  хаті,  самотність,з  ким  би  поділитись
Хоч    на  хвилиночку  б,    розвіяти  всю  журбу
Та  заспокоїть  душу,чи  піти  до  шлюбу
Та  кому,    потрібне,    оце  старезне  лахміття
Де  подівсь,    дуб  молодий,  весняне  суцвіття
Ой,  роки  мої  роки,  розуму  не  стало
Чому  дурень,  такий  був,  поводивсь  зухвало
Думав  весь  вік,  молодим,    я  зможу    прожити
Що  сіяв,  те  й  пожну,  що  вже  тепер  робити…
Вже  світає  за  вікном,  лине  спів  пташиний
Земля  крутиться,  летить..  Як  й  цей  час  неспинний

                                                                                           29.06  2019р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2019
автор: Ніна Незламна