Радіє душа, мов метелик розтуленій квітці,
Як вітру радіє спітніла від спеки спина –
Хвилюється нива, співає горобчик на вітці,
У ягіднім гроні гойдає бджолу бузина.
Хмарки-кораблі пропливають в небесному морі.
Завзято носами прорізують штильну лазур.
Їм гіллям берези махають услід білокорі –
Стрункі, наче юнки, і маки дарують пурпур.
В дворі метушаться малята – їх вивело літо.
Під тінню горіха бабусі на лавах сидять.
Трава кучерявиться, клумби пишаються цвітом.
Качата заповнили озеро, ряску їдять.
Радіє душа, вона бачить усе це і чує.
Тож світлом наповнює очі вчорашній журбі.
Творця свого, день, що танцює години, віншує
І вірить, що людство триматиме світ у добрі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839981
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)