Самотність в натовпі

Ми  загубились  в  натовпі  давно,
Нас  так  багато  й  всі  такі  далекі,
Та  різними  шляхами  ми  йдемо,
Стараємось  втікти  з  юрми  безликих.

Ти  втік  від  них  і  залишився  сам.
Сказав,  що  не  повернешся  ніколи,
Не  віриш  більше  їхнім  голосам...
Лиш  цілий  світ  порожніх  душ  навколо.

Не  сам.  У  колі  друзів  ти  своїх.
Не  знаєш  вже,  реальність  це  чи  мрії.
І  де  гарантія,  що  хтось  із  них
Не  вигадка  чи  плід  шизофренії?

Та  наче  є  вони,  і  не  один,
Але  немає  з  ким  поговорити,
І  з  ким  підряд  по  декілька  годин
Сидіти  можеш,  чи  кудись  бродити.

Вони  не  стануть  слухати  тебе,
Всі  мають  і  своїх  проблем  по  горло.
З  середини  тебе  щось  забере
І  все,  що  було  біле,  стане  чорним.

Тоді  ти  знов  замкнешся  у  собі,
Бо  розумієш  тільки  серед  інших,
Що  всі  вони  кругом  такі  самі,
Самотні  в  натовпі,  немає  гірших.

Та  сліз  не  помічають  на  щоці,
Коли  кричиш  -  тебе  ніхто  не  чує,
І  тільки  думають  навколо  всі,
Що  в  голові  твоїй  чогось  бракує.

23.06.19

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839815
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.06.2019
автор: grotath