Як була і сила й дурість
Була гарна шевелюра,
А став розум прибувати,
Став чуб з неї випадати.
І лишились в одну днину
Лиш чотири волосини.
Треба добре мізкувати,
Щоб чуприну розчесати!
Клав і так, і так, і так,
І рішив: скручу хвоста.
Гарний вийшов хвіст – задертий!
Аж ось вилізла четверта.
І стирчало догори
На макітрі лише три.
Знов він голову ламає:
То на проділ розкладає,
То в один бік, то у другий,
Але ж вид, як у бандюги.
І зробили три рядки:
Одна – прямо, дві – в боки.
Але зникла в одну днину
Вже середня волосина.
Тут він довго не гадав
І на проділ розчесав.
Але ж знов у якусь днину
Щезла ліва волосина.
Вітер чуба ровиває,
А він голову ламає:
Чи чуприну поголити,
Чи розпатланим ходити?
Але ж зникла в якусь днину
І остання волосина.
Бідний сльози витирає
І голосить-примовляє:
- Одна була волосина,
Та й ту *** відкусила!
Не ридайте хлопці лисі –
Івани, Стицьки, Денеси,
Василі, Грицьки, Петри.
Хвіст держіте догори!
Раз немає шевелюри,
Значить зникла ваша дурість,
Ну, а лиса голова,
Як копієчка нова –
Все на сонечку блищить,
З нею довго можна жить!
Можна ніж на ній гострити,
Можна крашанку розбити,
Як залізом обтягти,
Можна й проса натовкти.
Як олією змастити,
Можна дзеркало зробити.
Можна цвяхи забивати,
Можна землю трамбувати,
Можна, скажемо відверто,
І часник в макітрі терти.
А жінки повинні знати:
Можна смачно цілувати.
[i]03.04.1991, «Янтар», Трускавець [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839649
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 22.06.2019
автор: САВИЧ