ПРАБАТЬКИ

Земля  батьків  дісталась  нам  по  праву
Народження.    То  є  вона,  та  й  є.
Князь  Володимир,  Ольга  з  Ярославом
Були  і  будуть.  Це  таке,  своє.

Нам  величі  зблизька  не  роздивитись,-
Безрідними  ніколи  не  були.
Русь  Київська,  ми  рідні  твої  діти.
Сакральне  місто  Київ  на  землі.

Хтось  відірвався,  полетів  висОко,
Бо  вирішив,  що  можна  жити  й  так.
Столицю  збудував  собі  десь  збоку.
У  золото  прикрасив  –  не  бідак.

Однак,  коли  не  сяє  сонце  роду,
Що  золото  у  темряві,  що  мідь.
Суцільну  по  збереженні  турботу
Лиш  маєш.  Чахнеш  -  вартовий  не  спить.

Коли  не  знаєш,  хто  ти,  звідки  вийшов,-
Навряд  чи  знаєш,  куди  маєш  йти.
Знайшлись  безбатченки,  сакральність  нашу
В  себе  бажають  через  зло  внести.

То  ж  на  Донбасі  битва  не  за  землю,
Не  за  державність,  чи  етнічний  ген,
За  прабатьків  там  битва,  які  нервом
Проходять  через  нас  в  нащадків  ген.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839429
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.06.2019
автор: Пісаренчиха