Духота нас викручує дощенту -
всю вологу фронтам атмосфери.
Ти мені виціловуєш родимки,
звуки знову прикинулись вмерлими.
Час для ягід і мандрів під зорями,
рівноправ`я під сонцем за гендером.
Та любов, хоч з характером, норовом,
ребра їй перемито і змелено.
Наче й біль за взаємною згодою
і про жертви також попереджено,
чи з орбіти, чи з розуму сходимо,
чи то літо на спеку приречене.
Наче два трохи схилені соняхи,
вкоренилися поряд на віру.
Ми обоє зрослися долонями
і тепер розриваємо шкіру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839302
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2019
автор: Сніг_на_голову