вітрила кохання

[b]Як  до  тебе  донести  кохана!
Що  співаеш  ти  у  моіх  снах.
Арфи  дивні  звуки  аж  до  рана.
Твій  чарівний  край  у  ціх  піснях.

Полонила  ти  мене  без  бою.
Може  шось  мішала  ти  у  чай?
Ні  це  не  було  твоею  грою.
Захватило  подих,  та  нехай!

До  сих  пір  не  можу  зрозуміти.
Як  ти  обеззброїла  мене
Не  цвіли  у  моїм  серці  квіти.
Це  минуле  плекало  себе.

Голос  твій  у  всесвіті  безодні.
Зачіпив  таки  якусь  струну.
Дні  мої  вже  не  були  самотні.
Я  відкинув  тугу  та  журбу.

Не  була  ти  в  тому  винувата.
Що  було  до  тебе,  це  пройшло.
Було  у  грудях  суцільна  втрата.
З  весною  ти  принесла  тепло.

Я  пірнув  до  "Океана  Ельзи"
Виринав  на  звук  твого  дзвінка.
Розчинявся  у  тенетах  теми.
Час  летів  зі  швидкістью  струмка.

Полюбив  ловити  промінь  сонця.
Видчувати  ніби  ти  зі  мною
Затопила  ти  мене  по  вінця.
Став  я  зовсім  іншого  покрою.

Прорвало  коїхання  греблю  смутку.
І  несе  бажання  течія.
Віддаю  свої  вітрила  вітру.
Бо  чекати  вже  мне  можу  я.

Ігор  Мазалов
06.06.2019  15:58[/b]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839182
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2019
автор: UA forever_UA