Від першої особи однини.
Хто де ходить, те і бачить
Про те і міркує,
Розумніший в собі важить,
Дурніший – пліткує.
І пішла брехня по світі,
Як коза битлива.
А не хочеш зло зродити –
Напиши цнотливо
На папері, як сюжета.
Хай читають люди.
Сама спливеш за поета,
Та і легше буде.
Частина історична із спробою осягнути причинно-наслідковий зв'язок.
Жили в степах гречкосії,
Лани доглядали,
Свинями проймались сильно,
Дітей піднімали.
І зростали хутко діти,
І шукали пару,
Якщо хтось встиг когось стрітить:
Свині смертна кара.
І жінки в цього народу
(Повість фемінізька)
Не кричали за свободу,
Не боролись й близько.
Все ладненько, все тихенько,
Там сльоза скотилась.
Все, що вчила стара ненька
Для життя згодилось.
Рідна жінка – то дар Божий.
Дуже навіть зручно.
Світ на гарний і негожий
Поділила влучно.
Навіть й думати не треба,
Голова, щоб їсти.
Аби чуб сторчав до неба,
Головний з регістрів.
Отак й живуть добрі люди.
Линуть покоління.
А бува дитя вродилось,
Що чуже насіння.
Ні до коси, ні до плуга,-
Все щоб гарцювати.
Та все лизька свого чуба.
З малечку – не в тата.
Десь петляється гаями –
Не навернеш в справу.
Дівки за ним сохнуть прямо,
Що обвів лукавий.
Здобув коня, мотоцикла,
Чи стару машину.
Воля козаку потрібна
Більш ніж одежина.
Козаку потрібна воля
Більш ніж ніжність й ласка.
Більш ніж щастям повна доля,
Більш ніж правди брязкіт.
З смертю знався. Не боїться
Ні шаблі, ні кулі.
Обдурить каргу й спасеться,
Ще й покаже дулю.
Є одна лиш потороча,
Що згубити може:
Чорні брови, карі очі,
і вуста мов ружі.
Коли серце у полоні –
Десь думка блукаює,
Біда швидко наздогоне –
За все поквитає.
То ж козак життя ладнає,
Бавиться з жінками,
Жодну в серце не пускає,-
Нащо зайві шрами.
Як такого полюбила,
То собі на горе.
Не виправить і могила.
Не відмиє море.
Той кохати дозволяє,
А вона сердешна,
Все життя своє вручає,
Не питає решти.
Частина розповідна з відступами для усвідомлення сутності.
Зранку дівчина підходить,
Просить на весілля.
Мовляв, ввечері все буде.
Ну я,.. не зраділа.
Та бач, вибору не маю,
Дівчина новенька,
Колективу ще не знає
Та й далеко ненька.
«Подали вчора заяву,
А сьогодні розпис,
Не так вона уявляла…»
Минемо цей опус.
Розумію, що для Саші
(так зовуть героя)
Шлюб цей, що поїсти каші,
Чи пройтися строєм.
Раз весілля, то гуляєм.
Купила букета,
І з Вікою розмовляю
В межах етикету.
Мовляв, хлопці не дівчата
І для них весілля:
Ковбаса, салат і чарка,
А зранку похмілля.
Купить квіти – не проблема:
Цими я вітаю.
А не купить? Наречена
Букета вже має.
Біга Віка коридором,
Не пригріє місця.
Все щебече в телефона
Якісь таємниці.
-Саша казав, - очі томні,-
-Друзі завітають.
А наш Саша на валторні
У оркестрі грає.
Другом більше, другом менше?
Чи мені звикати.
Віка заміж іде вперше.
Я ще й шлюбна мати.
Хоч за віком мене Віка
Майже наздогнала.
Десь у мами під причілком
Все чогось чекала.
Дочекалась свого щастя.
Сам прийшов. З букетом.
Не відступити не вдасться
Мені від сюжету.
Відступ перший. Технічний.
Те весілля замутили,
Бо бувша дружина
Віку виставля з квартири:
З його половини.
Мовляв, не давала згоди
На її прописку.
Заважає та, як ходить
На кухню по миску.
Тема стала юридична.
Суд слухає справу.
Наша Віка там фізично
Буть не має права.
Громадянський шлюб в законний
Мають перевести,
Щоб на кухні дві мадонни
Мали право сісти.
Ще дитина у дружини
Від першого шлюбу.
Від другого – половина
Квартири на згубу
І тут Віка горе бачить.
А що їй втрачати.
Жити ліпше у цій зграї,
Ніж у неньки в хаті.
Ну а ненька, та повіда
Усьому району
Як щасливо живуть діти,
Тепер ще й законно.
Зять військовий, ще й багатий:
Є своя квартира.
А все решта, то не варте
Уваги тепіра.
Відступ другий. Психологічний.
Знову відступ у сюжеті.
Проблема глобальна.
По всьому працюють світі
Ті заробітчани.
Там копійка, та немає
Шани за ту працю.
Шана вдома. Тут всяк знає:
У Європі краще.
У Європі гній не пахне.
Полуниця – диво.
Збери десять тон, хоч здохни.
Те вже не суттєво.
Вдома – лізь кудись в начальтво,
Бо інакше – сором,
Бо фізична твоя праця
Роду – не опора.
Ще й тому заробітчани
Спини прогинають,
Аби вдома не повчали
Ті що усе знають.
***
Повернімось до весілля.
Саша дуже навіть.
Якби в поїзді зустріла:
Є в що очі вставить.
Дуже швидко метикує.
Мав би в житті цілі
Крім поїсти й переспати.
Ой-ой, люди милі.
А так життя по накату.
Знай у нього збори
Президента зустрічати.
То оркестр, то з хором.
Будній день. Шоста година,
А в ЗАГСі робота.
Платить хтось. Плаче дитина.
Дівка в фаті ходить.
А Саші печалі мало.
Грузить про дівчину,
Що йому букет в’язала
Й всю її родину.
Зразу ж жіночок питає
Дату побудови
Цього ЗАГСу. Не змовкає
Ні на мить розмова.
Тільки жіночки ці Сашів
Таких бачать купу.
Тож лишається нам наший.
Чекаємо шлюбу.
Віка поглядом впилася
І очей не зводить.
У її житті лиш Саша,
Що він там не робить.
Нарцис повний. Ще й з ґатунком.
Гра в одні ворота.
Як така любов постука –
Тікати без броду.
Наша ж Віка знає – доля
Так поцілувала.
Ой, дитино. Буде горе,
Щастя буде мало.
Надійшла і наша черга
Ритуал здійснити.
Жіночки роблять як треба.
Зрозуміли видно,
Що це мить життя найкраща
Для цієї пари,
То зробити маєм все щоб
Щастя зерно впало.
Є жіноча солідарність,-
Я в ту мить відчула.
Так слова в душу вкрадались,
В музиці тонула.
Я не думаю, що кожній
Парі так читають.
Де весілля у мажорі
Там панти гуляють.
Це ж був реквієм людині,
Яка добровільно
Зодягла ярмо й віднині
Рабство то святиня.
Як той агнець на заклання.
Вся сяє, іскриться.
Заміж дівка хоче зрання.
Кляне молодиця.
Прийде час. Знайдуться люди,
Що відкриють очі.
Чужу правду в нас всі люблять.
Своєї – не хочуть.
Фільм знімаю телефоном.
Я в них й оператор.
Сльози на очах йдуть фоном.
Які там ті кадри.
Нащо міряю на себе
Чужі перспективи?
Люди мають, що їм треба:
Дві жінки в квартирі.
Розписали, привітала,
Виходимо. Місто.
В Саші план з’явився вдалий –
Відмітити тісно.
Дуже дякую й тікаю.
Хоч звісно не Ванга,
Дуже вже багато знаю
І забути прагну.
Епілог
Залишаємо ми Віку
Поки та щаслива.
Купили якусь квартирку,
Сталося те диво.
За безцінь збули кімнату
Тій, бувшій дружині,
Не знайшли покупця взяти
Таку половину.
А життя там вирувало,
Парилось пекельно.
Бувша Віку і кусала
В кров, та не смертельно.
Поліція приїжджала.
Заведено справу.
Віка б побої знімала,
Було б більш цікаво.
Однак все це дуже складно.
Знайди спершу слідчих,
З їх папером йди в лікарню.
А скрізь черги вічні.
Епілог
Як після дощу любисток,
Плітки й пересуди.
Затюкають нас з дитинства:
«Що то скажуть люди?»
А ті люди – Божа кара,
Кажуть, не змовкають.
І до всього в них є справа,
Й все на світі знають.
«А як тобі без мужика?»
Спитають в дівиці.
«Ніхто не хоче, бо така.»
Хоч іди топися.
То ж дівчата оглашенно
Ляпають печатку.
Як невдало – інша тема.
А дитя без татка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839163
Рубрика: Поема
дата надходження 18.06.2019
автор: Пісаренчиха