Калина…
Десятирічка дала певні
знання та й помила руки…
Що далі?.. Як жити?.. Де
Знайти своє місце?.. Може
Зостатись в селі?.. А як же
велік, розчавлений нелюдом,?..
В місто?.. Куди?..Де моє?..
На початку літа зацвіта калина,-
І роки дитинства знову тут як тут...
Невеликий кущик. Материна спина,
Зігнута над сіттю бур'янових пут.
Підростав Василько, разом з ним - калина,
Листям шелестіла, ткала білий цвіт.
В сутінках зелених хатка солов'їна
Тихо загойдалась, та...не спав і кіт.
Плинув із-за плоту калиновий трунок,
На дівочі лиця хлюпав смутку тінь.
Чи то квіти білі чарували юнок,
Чи очей гарячих волошкова синь...
Синь очей гарячих...Кетяги червоні...
Парасольки білі...Болю чорне тло...
Сумніви...Вагання...І помчали коні
З кожним роком далі й далі за село...
Коні мої, коні...Роки молодії,-
Ви від мене бігли, - я за вами йшов...
Не шукав де легше...Завш,- людина дії,-
Все шукав достаток,- так і не знайшов...
Як прожив? Достойно. З гідністю людини.
В місті зросли діти...Внуки на порі...
Лиш одне гнітило,- не було калини,-
Більш було кропиви в нічиїм дворі
Та авто вонючі..."Атом" ,- она колесах...
Груди... Шлунок...Скальпель чи палкий "Агат"...
Сходять білим цвітом калинові плеса,
І чарує юнок теплий снігопад...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838893
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2019
автор: Янош Бусел