Я з сумом згадую,оті давні роки,
коли на конях,по полях скакали козаки.
І густа грива,що на вітру так грала,
козацькі обладунки завжди прикрашала.
Той кінь наче вояк стояв завзято-
на собі вершника нести для нього свято,
В бою кінь все по поштовхові розумів,
і як вже міг допомогав хазяїнові бити ворогів.
Хоч було гаряче в бою,був шум і крик,
а іноді тіло порізав меч чи спис.
Та кінь був другом козаку усе життя,
хоч землю орати,хоч коли була війна.
У час теперішній-вершник це дивина,
і рідко де й коли ми бачимо коня.
Але побачивши його,щось бурлить в душі,
і мрія є-щоб пронестися по полю на коні.
Його постава і ніжний погляд-так скоса,
нам вказує,що є у нас дух того козака.
Показує,що є в середині тяга з того життя,
бо відчуваємо не зрозуміле,що до довгогривого коня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838598
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2019
автор: Бабич