Топаю я топаю,
куди й невторопаю,
то вперед, а то назад,
то впопад, то невпопад...
Уже й смерть не за горами,
стоїть ніби за плечами,
в руки я беру мітлу,
і подалі геть мету...
Як була колись здорова,
все робить була готова,
працювала,що є сили,
ніби в мене були крила...
А як стара й слабка стала,
то й мітла вже важка стала...
Та я сили всі збираю,
смерть подала відганяю,
потопцююся з мітлою,
і не буду я слабкою...
Доле, моя доленько,
ти ж не злая воленька,
будь до мене доброю,
то я ще потопаю...
Потопаю, потанцюю,
на городі попрацюю,
потім я зайду до хати,
буду нове щось писати...
Хоч багато мені літ,
я люблю весь білий світ,
уже правнучку я маю,
жду у гості, виглядаю...
і читаю, і пишу,
в інший світ я не спішу...
Надіюся, вірую,
не спішу, не бігаю,
розглядаюся навколо,
і не здамся я ніколи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838591
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2019
автор: геометрія