ПОХМІЛЬНІ РАНКИ

Бабине  літо  покидає  осінь,
Гаряча  врода,  мов  вогонь,  згаса.
А  серце  просить,  як  же  серце  просить,
Щоб  довго  зранку  півень  галасав.

Густі  тумани  бродять  по  отавах
І  час  від  часу  пелена  дощу.
Лиш  сонце  ще  господар  є  по  праву,
Бо,  як  засвітить  –  зразу  дощ  ущух.

Осінь  царює,  в  золоті  серпанки…
Булані  коні  йдуть  на  водопій.
Вже  прохолодні  почалися  ранки,
Похмільний  ранок  дарить  нам  напій.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838559
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.06.2019
автор: Віталій Назарук