Жила собі гусінь мала,
Не знала ні горя, ні зла,
Аж поки травневого ранку
Від чарів легкого серпанку
Щось дивне їй в серце закралося —
В личинку хруща закохалася.
Щойно з салону краси,
Випивши краплю роси,
Корону блискучу вдягнувши,
Трішки дурману лизнувши
(Настрій же теж має значення),
Гусінь повзе на побачення.
Дарує шикарний букет,
Із золота стильний браслет
І навстіж відкривши серце,
У стилі стрімкого скерцо
Душу хруща принаджує
Ніжними серенадами.
Сміх розбирає хруща:
"Дивне мале гусеня!
Ти не сприйми за образу,
Тільки не бути нам разом.
Тебе не вважаю потворою,
Та білий не житиме з чорною!
Дні за днями ідуть,
Сльози з очок течуть...
Та горе не довго триває
І ось уже гордо махає
Красивий метелик над схилами
Казковими ніжними крилами.
Спитаєте, як там той хрущ?
Та он він гризе якийсь кущ.
А спокою більше не має,
Метелиху страшно кохає.
Мораль на поверхні тут ходить:
Расизм до добра не доводить!
[i]Дуже дякую Лілії Франовській за дозвіл використати її світлину
та чудову ідею, що ця мила істотка повзе на побачення.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838485
Рубрика: Байка
дата надходження 11.06.2019
автор: