З високої гори дивлюся я на село,
і красою тішить душу мені воно.
Річки і потічки як павутина село обвили,
хатинки як павук собою полонили.
А ще хати,як у коробці дитячі олівці,
так вигравають дахами у різні кольори.
Поля,покоси,нива,що поорана була-
наче розмальована у кольори,шахматна дошка.
Корови й вівці,що пасуться-ген у далені,
маленькі як мурахи показалися мені.
А ще зелений ліс,схожий на ковдру пухову,
що гори як дитя "закутала" до сну.
І тут у голову думка прийшла така-
я казку написав,з краси свого села.
Але усе я написав,що бачив,там з гори-
просто фантазія ожила від села,та його краси.
Шукаймо казку у буденному житті,
де б ,ми не жили-місті чи селі,
Це дім ваш,це ваша маленька Батьківщина,
що душу як чаклунка,до себе приворожила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838458
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2019
автор: Бабич