Бреде повз нас сумний, безкровний лицар,
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не доводилось йому.
Гряде в старих, розбитих обладунках,
Прекрасна Дама зникла, як на зло,
О, жертви куртуазних поцілунків!
Яких ніколи й толком не було.
Від ніг упала тінь середньовіччя,
Упершись головою в горизонт,
Таких тепер у кожному сторіччі, -
На тисячу Фолькетів – Вентадорн.
Бреде, піднявши догори забрало,
Скрипить давно іржавий сабатон,
А герб на грудях вицвів і постала,
Не роза, а трояндовий бутон.
10.06.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2019
автор: Володимир Каразуб