На гойдалках в саду сміялись Ви,
Сонце тінню вишневого листя жагу прикривало,
З божевілля п’янкого кричали: «Вище, сильніше, ще»,
Та з кожним гойданням Вам висоти бракувало.
Глянь, захмарилось сонце надовго,
Упавши на землю тінню з висот,
Та скрикнули Ви, злякавшись, – злетівши надміру,
І страх окрутив за холодний висок.
Ви померкли від жаху і сівши манірно,
Тримались за серце, що рвалося з грудей,
Я мовчав й Ви мовчали покірно,
В саду двох нещасних, байдужих дітей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838269
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2019
автор: Володимир Каразуб