Один

Один...
А  ти  один?
Коли  кругом  лиш  натовп,
Який  собі  тече
З  глобальних  потеплінь,
У  плин
Уплав  глибин,
Тривати,  відбувати...
Лиш  поштовхи  в  плече,
Лише  за  тінню  тінь...

Один...
Душа  то  —  сплін,
Що  лиш  погостювати
Навідається  в  світ
Пихатих,  ласих  тіл...
Бурштин,
Саван-сатин,
І  кості-діаманти
В  вапно  забутих  літ,
Все  —  в  порох,  все  навпіл...

Один
У  полі,  що  ж,
Не  воїн  —  то  не  воїн.
Коли  ти  тут  один,
Нема  з  ким  воювать,
Хоч  ігрища  вельмож,
Приходять  за  тобою,
На  тлі  лихих  годин,
В  "Ти  не  один!"  пограть...

Один,
Усе  без  змін...
Розкрито  сенс  любові,
Що  в  підсумках,  таки
—  Банальний  егоїзм,
Байдужий  до  провин
Й  зіпсованої  крові...
Не  впорався  ні  з  ким
Серцевий  оптимізм.

Один  на  цілий  світ,
Один  на  цілий  всесвіт,
У  ланцюгах  істот,
У  побутах  родин,
В  мільйонах  диких  літ,
Як  мить,  лишився  десь  там,
Між  прірвами  висот,
Забутий  —  ще  один...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838171
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2019
автор: Ніколя Петрович