Пірнувши до сонця дугою він вигнув хребта.
На північ від нього в руїнах стояли колони.
І купіль проміння шкіру його обпекла,
Як упав на коліна і руки сонцепоклонник.
Позаду лежала дружина його молода,
Під балдахіном парадним із бахромою,
З класичного глека їй подана була вода,
І пила вона подавшись назад головою.
Розпечене сонце здавалось все більше пекло,
Немов за лещата укинуте в доменні печі,
І піт на пісок, упавши, варився на скло,
І струпи порили обвуглені, стомлені плечі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2019
автор: Володимир Каразуб