По небу хмари завзято вітер так ганяє,
наче у "квача" з хмаринками він грає.
І сонечко там десь покажеться у далені,
теж грає з вітром-не вже ці двоє гратимуть самі.
З хмаринок вітер як з пазлів складає картини,
потім роздмухує по небу їх-він,що сили.
Хмаринки набирають темних кольорів-
навірно розсердились,що вітер їх жене до гір.
А гори тут високі,вершини ще в снігу,
та у хмарок торбинки- наповнені дощу.
Мороз,що на вершинах впіймав хмарки-на раз,
і хмарки плакать стали-падав на землю град.
Хмарки,вітер,гори-ось так вони живуть,
хоч я це все придумав але так може буть.
Фантазія зробила,сценарій не простий,
можливо всі так бачать-я не один такий.
Просто поглянь у небо,на річку чи на ліс,
і там побачиш казку,що написать сам зміг.
Та на душі заграє картина і не одна,
ти будеш бачить казку,там де бурлить життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838139
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.06.2019
автор: Бабич