Тітка Одарка цупила цукровий буряк з чужого городу. Думала ніхто не побачить, а тут її кличуть
- Тітко Одарко, а чий то город?
Тітка Одарка одразу впізнала голос дільничного Степана. Але нічого робити, то ж відповідає
- Сусіда- сусіда- сусіда Опанаса.
- І я знаю,що то город Опанаса,а у вас зібрано уже пів мішка буряка, так що давай тітко Одарко зі мною в дільницю.
- А може я буряк тут залишу і додому піду? – в надії запитала тітка Одарка.
Але дільничний не погодився. То ж поволокла тітка Одарка пів мішка буряка крокуючи за дільничним.
А дільничний іде і насвистує собі. А тітка Одарка за ним і бурячок по одному викидає з мішка. Та один буряк впав у калюжу. Озирнувся дільничний, глянув у калабаню, помітив буряк і каже тітці Одарці
- Підеш назад і будеш збирати, що викинула?
- Ні-ні, тільки не це! – каже тітка Одарка – Провину признаю, усе підпишу.
- Ну тоді ідіть вперед,а я за вами. Де дільниця знаєте.
Дільничний Степан собі далі насвистує, а тітка Одарка вже буряк ніяк не викине. Одне добре, що мішок став легший.
Прийшли на дільницю, дільничний і каже
- Тітко Одарко, наші правила ви знаєте, кажіть про якийсь інший злочин, хто десь скоїв і я вас ніби і не бачив.
Тітка Одарка подумала і каже
- Я тобі Степане не про злочин,а про чудо розкажу.
- Ні, не треба про чудо, давай про злочин – відрізав Степан.
- А там і злочин є – каже Одарка
- Тоді кажи – погодився дільничний.
- У сусіда Василя є чарівна квітка у горщику – майорик-семиколорик називається. Виконує бажання та квітка, як в тій російській казочці про цвєтік-семицвєтік.
- Поклянись, Одарко!
- А щоб я нічого не вкрала і мене посадили!
- Тепер вірю- мовив дільничний – Продовжуй.
- Ти ж бачив сам,Степане,що у Василя кінь завівся, і корова і бичок,а тапер він хоче трьох баранчиків.
- Так Василь мені казав, що то йому вуйко з Америки гроші прислав.
- Ні. Прислав з Америки вуйко йому паросток квітки майора. Квітка у горщику виросла і тепер бажання Василю виконує.
- Що просто так відірвав пелюсток і загадав бажання?
- А от і ні – каже Одарка – Загадати бажання може тільки Василь,бо вміє складати вірші. На цій квіточці 7 пелюстків кольору райдуги. І от як Василь отримав коня – він одірвав червоний пелюсток, сказав віршик, котрий сам придумав про коня і кінь з*явився. Потім придумав віршик про корову, відірвав оранжевий пелюсток, і з*явилая у Василя корова.
- Так ця ж чарівна квітка зможе мене за півтора року з лейтенанта майором зробити!- мовив Степан.
- Та як придумати віршик про звання майор, то з за допомогою тої квітки ти Степан станеш майором хоч за день.
- За день не можна –каже Степан – потрібна конспірація.
- Ну тобі начальнику,Степане, видніше.
Хоч був вечір та дільничний рішив іти до Василя.
Тітка Одарка по дорозі з ним і мішком з буряком. Іде Одарка,збирає викинутий буряк назад у мішок, і розуміє , що Степан простив їй ті буряки. І легко так Одарці вже несеться той мішечок, не так важко як ішли у дільницю.
-Ну ти вже далі сам, Степане – каже тітка Одарка,коли проходили мимо дому Василя.
- Гаразд –каже Степан – Йди додому.
Тітка Одарка до себе,а Степан до її сусіда Василя.
Василь був не радий бачити дільничного.
- Може запросиш до хати, Василь?- запитав Степан.
- Заходь – буркнув Василь.
Степан одразу побачив горшечок з квіткою майором. Не обдурила Одарка! У квітки було сім пелюстків, 4 пелюстка,як у звичайної квітки майор,
малинового кольору, а три пелюстки були голубого, синього і фіолетового кольорів.
- Значить чотири пелюстки Василь використав на свої побажання. Але нічого ,бачу на три звання мені вистачить! – подумав про себе Степан.
А в голос сказав так
- Так, Василю, бачу контрабанду! – і кивнув головою на квітку.
- Та це ж подарунок від вуйка з Америки! – старався виправдатись Василь.
- А мито ти платив?- грізно запитав Степан.
- Наче б то ні- переполохався Василь.
- То я тобі допоможу. Я – держава,оплатиш мито мені.
- Скільки?
- Три бажання –відповів Степан – старший лейтенант,капітан і майор.
- Звідки знаєш?!- здивувався Василь.
- Я ж тобі вже казав,я – держава, а держава знає все.
- Я ж хотів трьох баранчиків…
- А що один пелюсток трьох баранчиків не зробить?
- Та я і не подумав про таке – мовив Василь.
- Давай так,Василю, ти мені віршик про звання , а я тобі баранчика у подарунок.
- Держава знає все – сумно мовив Василь, а потім додав – Хоча гаразд . І як часто хочеш мати нове звання?.
- Раз в пів року.
- А мені баранчики швидше потрібні.
- Вибач Василю, але вже такі митні правила у держави.
- Приходь завтра, Степане, треба придумати віршик про звання тобі. Без віршика нічого не вийде.
- Держава знає, Василю! Прийду завтра.
Прийшов Степан до Василя десь перед обідом і запитує
- Придумав віршика?
- Придумав.
- Тоді рви пелюсток і кажи.
- Держава знає все – знову з сумом мовив Василь.
Потім відірвав голубий пелюсток від квітки майор і каже
Друг Степану подзвонив
Вісточкою нагородив.
Сказав – в Степана певно блат,
Бо він вже старший лейтенант.
І на Степанових погонах стало по три зірочки.
- Василю,але мені і документик про звання потрібен – мовив Степан.
- Почекай – каже Василь.
І тут Степану дзвінок.
Подивився Степан на мобілку і каже - Друг дзвонить…
А друг каже,що певно у Степана блат,бо вже є підписані документи, що йому присвоєно звання старший лейтенант.
Степан обійняв Василя і з хати.
- Куди?! – запитав Василь
- За баранчиком!
І через кілька годин привіз Степан Василю на чиємусь автомобілі баранчика.
Тут і Василь трохи зрадів.
- Молодець Василю – каже Степан – Мито потроху сплачуєш .Але про квітку і пелюстки нікому, бо це державна таємниця.
Василь і так рішив помовкувати про чарівну квітку. Він також все силився пригадати кому ж розповів про квітку за чаркою,та так і не пригадав.
Пройшло пів року. Знову прийшов до Василя Степан. Степан зауважив,що на квітці майора 5 пелюстків малинового кольору ,а два- синього і фіолетового,чому був радий. І каже він до Василя.
-Давай Василю, чаруй. Час прийшов, хочу капітана.
- Приходь завтра, Степане, віршик буду думати.
Прийшов на наступний день Степан, а Василь відірвав синій пелюсток од майора і каже
- Ох в званнях росте Степан.
За пів року капітан.
І у Степана на погонах з*явилось по 4 зірочки.
- Вийшло,Василю, вийшло! – зрадів Степан.
Побіг з хати Степан і гукнув Василю
- За баранчика не переживай, зараз привезу.
За годину Степан був у Василя
- Молодець,Василю! Передзвонив я у контору, дали мені капітана! Тримай барана! За пів року знову буду у тебе. – і пішов собі.
Прийшов Степан до Василя через пів року і каже
- Василю,хочу майора.
Але глядь Степан на квітку, а фіолетового пелюстка не має. Квітка майор вся малинового кольору.
- Де фіолетовий пелюсток?!- запитав Степан.
- Поросятко дуже мені було потрібне, Степане.
- Так ти мені своїм побажанням свиню,Василю, підклав!
- Дуже було потрібне поросятко,Степане.
- Я ж з хлопцями посперечався, що майора завтра отримаю! А ти, Василе!
- Хороше поросятко мені квітка дала, вже має більше 100 кілограмів. Заколю, то і тобі, Степане, м*ясця і сальця дам. А ти якщо хочеш забери одного барана, котрого мені дав і нехай тобі за нього майора дадуть.
- Не розумієш ти усіх тонкощів державної служби, Василю! Хоч майора за барана і не отримаю,та заберу баранчика, як не повністю оплачене тобою мито за квітку.
Грюкнув Степан дверима. Василь бачив як дільничний схопив баранчика і потяг його у машину, можливо,що свою.
Потім ще Степан частенько навідувався до Василя, неначе просто так. Але Василь помітив. Що як не прийде Степан, то все поглядає на квітку майор у горщечку. Потім Степан скаже щось пусте і піде. Коли двері зачинялись за Степаном, Василь зазвичай говорив про себе
- Держава хоче знати все.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838078
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.06.2019
автор: artur gladysh