І знову дощ і знову я думками десь далеко,
втішаю сам себе-ну а кому тепер є легко.
Сумні думки й сумні якісь у мене мрії-
я мрію,як буде весело як сонечко загріє.
Стою у дверях і дивлюсь на каплі дощові,
що падають до низу і і стікають по стіні.
І сум панує на душі в цей мокрий час,
від цього суму вогник радості погас.
Вдивляючись у небо де чорні,чорні хмари,
благаєш небо-нехай вже сонечко засяє.
Померкло все і чути одинокий птаха спів,
і мимоволі настрій помінявся мій на гнів.
Гнівні думки та остогидлі вже дощі,
і Бога прошу-Боже прости мені слова такі.
А дощик,ще сильніше капельки кидає-
можливо він думки мої читає.
Закривши двері,завернуся у ніжне й тепле одіяло,
та задрімаю,щоб хоч у сні тепліше стало.
І там у сні я буду купатися у сонячнім теплі,
та босими ногами буду ходити по траві.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838028
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2019
автор: Бабич