Я РАПТОМ ВПАВ, НЕНАВМИСНО І САМ ТОГО НЕ БАЖАЮЧИ

Я  раптом  впав,  ненавмисно  і  сам  того  не  бажаючи,
Впав  із  хлюпотом,  глухо,  в  схвильований  пам’яттю  сон,
І  впавши  під  сонцем,  не  рухався,  потопаючи,
Прощаючись  з  світлом,  і  чистим  ажурним  теплом.
Он  воно  міниться  на  поверхні,  з  блиском  переливається,
Дивним  мереживом,  сіткою,  мрійливими  гранями  сну,
Глянуть  на  сонце,  здається,  лиш  ті,  що  прощаються,
Можливо  безслізно  вдивляючись  і  я  потону.
Все  далі  і  далі,  від  сяйва  його  віддаляючись,
Під  тонною  вод.  Я  знаю:  надія  любові  –  безглузда,  безжальна  й  пуста,
Я  пручатимусь  з  криком,  беззвучно  у  ній  захлинаючись,
До  поки  холодного  й  темного  не  доторкнуся  дна.
А  сонце  продовжить  над  водами  переливатися,
Забравши  з  собою  мою  і  твою  таємницю  очей,
І  грітиме  тих,  кому  ще  не  випало  з  сонцем  прощатися,
Прилягши  на  віддих  чутливих,  гарячих  грудей.

23.01.2019  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837932
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2019
автор: Володимир Каразуб