Немовби юність повернулась!
Ми знову разом стоїмо.
Рука в руці душі торкнулась,
Здійснить розрив не даємо.
А світ рожевий вже згасає,
Крайнеба в хмару спати ліг,
А йти в розлуку сил немає:
Не відпустив би, якби міг!
До завтра! – шепчуть наші губи,
До завтра! – відповідь очей.
Як довго в мріях вабить буде
Бархатний лоск твоїх плечей!
Лише у мріях… неможливо
Нам розірвати долі гніт.
Ми, хоч вже цим і то щасливі,
Тому що це – останній цвіт.
Торкнутись серцем, де б не була,
Я зможу в лагіднім вірші.
Старе кохання знов вернулось
Вітром тривог в моїй душі.
І віють мрії та тривоги,
Несуть два крила в далину,
Щоб знов стелилися дороги
Де знов знайду тебе одну.
Погасла сонця пізня ватра,
Ніч обгорнула всесвіт сном,
А ми шепочемо: «до завтра!»
Наче шістнадцять нам обом.
04.06.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837849
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2019
автор: dovgiy