Кохати так могла вона (Надії Никонівні та Левку Григоровичу Лук’яненкам присвячую) .

Вона  кохала  вперше  у  житті

І  почуття  несла  те,  мов  святиню,

Страждаючи  від  КДБ-катів,

Утратила  зерня  своє  –  дитину.

Кохати  так  могла  лише  вона,

Й  Бог  не  дарма  ім’я  їй  дав  –  НАДІЯ,

Їм  оголошена  системою  війна  –

Вона  ж,  немов  дитя,  життю  раділа.



Ось  розстріл  термін  замінив  новий…

Чи  Мати  Божа  крок  той  освятила?

А,  мо’,  то  час,  чекаючи,  стомивсь,

Й  поселення  вже  вільне  засвітило.

Літа  промчали  в  долі  на  крилі.

Вона  жила,  і  очі,  мов  весніли.

Служили  вдвох  вони  своїй  землі,

Й  узором  дивним  зморщечки  рясніли.


Вона  кохала.  Й  він  її  кохав.

Розлука  й  віддаль  душі  їм  грубили,

Не  боячись  ні  Бога,  ні  гріха,

Й  кохання  без  жалю…  таки  убили.
27.05.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837633
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.06.2019
автор: Ганна Верес