********
[i]Чого око не бачило й вухо не чуло,
і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим,
хто любить Його. (1 Послання до Коринтян, 2:9)[/i]
Зірки, мов метелики, просто спадають у вічі
На вогник, що грає на межах із внутрішнім світом, –
Раптово нахлинуло небо… Порушено звичай,
Ключі обертаються, линви співають, заслони відкрито…
На кілька століть відтіснило прочинені двері,
І білий схвильований ліс промовляє духмяно
До сонних, засипаних цвітом колишніх імперій,
Де ріки скипають туманом гіркого тим’яну.
Засохлі гілки, ви сказали неправду, цей вітер
Ще довго співатиме тихі весняні фонеми…
Це добра нагода, щоб крила нові дослідити,
Розплутати всі замудровані зоряні схеми.
Можливо, небесний клинопис і не пошкодує
Своїх таємниць, і за хвилю розвіє строкато…
І все ж, не придумати в серці того, що готує
Всевишній для тих, хто дозволить себе відшукати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837506
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.06.2019
автор: Олена Квітень