*********
Я не пручався, коли весна
Раптом накинула дужі пута,
Я тільки мруживсь собі: хто зна,
Чи не найкраще – усе забути?
І розгорнулись тоді дива,
Наче прадавні-старі сувої,
З вуст кам'яних потекли слова
І розмовляли самі з собою.
Я ж і тоді не шукав біди,
Просто не встиг затулити очі…
Я озирнувся – чиїсь сліди
Знову наблизились неохоче.
Годі! Не варто лічити дні:
Втрачених спогадів вже не скласти.
Просто скоритись оцій весні,
Просто до неї в полон упасти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837288
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2019
автор: Олена Квітень