Я бачу ліс,що неба невидати,
а від краси у лісі-в душі панує благодать.
Протоптана доріжка під ногами,
веде мене,до джерела-води попить.
з під каменя чиста водичка вітікає,
могучий бук у джерельця росте.
Він як вояк водицю,цю охороняє-
тут служить лісу,службу він несе.
Попивши холодної і чистої води,
доріжкою попрямовав я далі.
У подиві від цієї красоти-
від цих витівок природи.
Граб,бук,ялина і могучий дуб-
високо піднялись у верх до неба.
Десь чую у далені я дятла стук,
і скупий промінь пробивається на землю з неба.
У великих чи малих лісах блукав,
але на них дивлюсь і точно щось чекаю.
Хтось до Закарпаття мене причарував,
хтось з верху і воно на все життя-я точно знаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837174
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2019
автор: Бабич