Та оселя вже не є мені рідна
У темряві, навпомацки, вже там би заблукав...
І чергові до уваги не гідні,
Лиш тіло, світ цей та життя я для притулку мав.
Крапля мудрості — все, чим дорожити,
Знайти, куди податися розгубленій душі,
Де без неї неможливо прожити,
Любити, жертувати і видихувать вірші.
Шкір чужих вже переміряно вдосталь,
Де муляли овечі — вовчі були нарозхват...
Помилкові: ролі, війни та постіль,
Ненароджене і знищене й хороший адвокат...
Я — вода, я випаровуюсь в небо,
Все, що́ не збігло в землю — залиши́лось йому,
Що й насправді, тут було мені треба!
Я — душа, мені властиво відчувати — чому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837070
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2019
автор: Ніколя Петрович