Так повелось, що радість і журба
Ідуть пліч - опліч по одній дорозі.
Червоно - чорну нитку полотна
Ніяка сила роз"єднать невзмозі.
Ось так весь вік вони у двох й живуть
У злагоді, як у сім"ї ведеться.
Їх у народі сестрами зовуть -
Одна з них плаче,а одна сміється.
Червону нитку радість заклада.
Із чорною журба веде розмову.
Слідкує,щоб не довгою була
І радості не перейшла дорогу
І не змінила долі полотна
Червона ж нитка радості й любові.
Як рідна, вірна, любляча сестра,
Все молиться, щоб всі були здорові,
Кого торкнулась ниточка журби,
Не впали ввічай - все в житті буває,
Не все в дорозі ями та горби
Журба не вічна і вона минає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836929
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2019
автор: Тетяна Акименко