Умилася дощами могуча полонина,
позеленіли трави наче рушники.
Як хустку пухову з плеч скинула дівчина,
так полонина оділа кольори весни.
Вітер гуляє полониною завзято,
обвіюючи квіти,полонинські -всі .
Гроза,що як музика грає завзято,
у бубен б*є а вітер,ще підсвистує пісні.
Ось сокіл в небі,вище хмар літає,
щось виглядає,там в низу в траві.
Він полонину краще усіх знає,
бо кожен день,обходить володіння він свої.
Вівчар там в далені отару випасає,
і на сопілці грає,мелодії свої.
Він полонину,рідною землею називає,
і грає їй мелодії,від самої душі.
Красою оповита могуча полонина,
ще горами могучими захищена вона.
Вона манить,буде манити і завжди манила,
бо краю Закарпатського вона душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836921
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2019
автор: Бабич