Так ніжно дощик капельками стукає у вікно,
не наче проситься-пустіть мене до хати.
Мені тут сумно,мені тут так мокро,
я хочу з вами у теплі поспати.
Сльозою по вікні стікають капельки ,
і дощ посилює свою могучу силу.
Він вітра попросив допомогти,
щоб наказати цю не гостиннішу людину.
На дворі сиро і мокро повсюду,
а в темноті вогонь в каміні майорить.
Дощ грозами гримить і каже-я не забуду,
ви будети мене,ще в гості всі просить.
Ось ніч пройшла за нею день зайшов у силу,
а вечером дощик у гості знову завітав.
На собі він приніс могучу зливу,
на вірно так себе в красі всім показав.
Він бачив як відкрили люди вікна,
як щойно сонечко над хатами взійшло.
Хазяйка,що у відкритого вікна стояла,
запрошувала в гості сонячне тепло.
Я зрозумів- усе це не від злості,
цей дощик поробляє над людьми.
Він просто хоче завітати в гості,
та з ним не товаришуємо всі ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836712
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2019
автор: Бабич