Тебе пам’ятаю, коли стрів уперше,
Була ти, як квітка в маю.
Роки несуть срібло, вони долі вершать,
Себе ледь тепер впізнаю.
А зорі летіли на Світязем в простір,
Я руки твої цілував.
І крик пугача видавався нам – постріл,
Тоді були марні слова.
Коли осінь світить, тоді в’януть квіти,
Чи в полі, чи в нашім саду.
Вони довгу осінь нам будуть горіти,
Я все ще надіюсь і жду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836696
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2019
автор: Віталій Назарук