Тут вже логіка не діє:
як сердечко надіслав, –
причиргикав... не Надія,
а, напевно, – Надіслав.
Де мораль такого вчинка?
На побачення прийшло
не дівча і не хлопчинка –
загадкові півкіло:
пудри, шмаття і волосся.
Що, що – це не відбереш!
Розвело мене, мов лося,
страхопудало з мереж.
Я напевно не сучасний...
Школа? Перший? П'ятий курс?
Мо' на човник і – на Тясмин?
Ти ж моя кончіта вурс!
Пролетить медовий місяць:
море, Греція, вино.
Як вас кликать – містер, місіс,
чи по-нашому: воно?
Точно! Ти химерна діва.
Як там... "траверса"* чи як?
Лахи в сіточку наділа.
З-під панчох стирчить чиряк...
Годі лірики, бо чую:
напросився на дизлайк.
Я любов зустрів "больчую".
Ти ж моя... мій Надіслав!
© Сашко Обрій.
* мається на увазі "травесті-діва".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836686
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2019
автор: Олександр Обрій