МОВА НАША - НАША КРОВ

Закон  тепер  маєм,  а  мови  не  чути,
Бо  їм  наша  мова,  у  горлі  стоїть.
Послухайте  рідне,  прокиньтеся,  люди,
Без  мови  своєї  не  зможемо  жить.

Коли  у  коханні  є  слово  ласкаве,
Коли  в  поцілунку  німіють  вуста.
На  вушко  хтось  шепче  слова  золотаві,
То  знай,  українська  ще    мова  жива.

Коли  чуєш  мову,  що  з  прадіда-діда
Впивали  малята  з  грудним  молоком.
Коли  «Отче  наш…»  промовляв  до  обіду,
Лице  домотканим  втирав  рушником.

То  ти  народився  в  святій  Україні,
Тут  мова  пісенна,  тут  рай  неземний,
Хліба  золотисті,  червона  калина,
Край  Богом  цілований,  значить  –  святий.

Завжди    українці  пишалися  хлібом,
Кували  мечі,  коли  ворог  ішов.
У  дім  не  пускали  ні  злиднів,  ні  біди,
Завжди  позбавлялись  ворожих  оков.

А  мова  для  нас,  ніби  кров,  що  у  жилах,
Яка  немов  щит  захищає  в  бою.
Тоді  у  польоті,  як  виросли  крила
І  носимо    в  серці  ми  мову  свою.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836673
Рубрика: Поетична мініатюра
дата надходження 27.05.2019
автор: Віталій Назарук