Ой, подивись, моя Мила, там падає зірка!
Он там, в далечі, над площею красною.
Ти бачиш її? Та в якій дірки
Від куль і розриву міни фугасної.
Як швидко пролітає повз вікна і мури.
Повз моноцвинтарю стіни запльовані.
В останнє освітлюючи зсохлі фігури
Тих, хто під нею вже пустив корені.
Тож, Мила, дивись і радуйся диву,
Хоч на душі досі боляче й гірко.
Та знай же, що усе можливо!
Загадуй бажання, доки падає зірка.
©Степан Вишиватін
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836614
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.05.2019
автор: Степан Вишиватін