А дощ усе іде... іде...
Ні спинку, ні кінця немає.
Сховалось небо голубе,
Хмарини сірі лиш зітхають.
Вже напилась води земля
І річка гомонить бурхливо.
Зазеленіли скрізь поля,
Та не вщухала чомусь злива.
Ранкова мить уся в дощі
І птахів більш не чути співу.
Дерева мокнуть і кущі,
Упали краплі на кропиву.
І навіть та, що жалить так,
Притихла, бо мабу́ть втомилась.
Вже третій тиждень кап... і кап...
Кропива теж на дощик злилась.
І місяць сумно говорив
І сльози зорі витирали.
Як припинити дощу гнів,
Нажаль вони цього не знали...
Скоріше б сонечко згори,
Послало промені ласкаві.
Щоб радість бу́ла дітворі
Й шуміли верби кучеряві...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836613
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.05.2019
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)