Як часто кажемо ''прощай''..
Тільки не тим,що треба..
Так часто просимо ''чекай''..
Всім тим,кому не треба..
Любимо тих,кому байдужі..
Нас люблять ті,до кого ми байдужі..
Дивни виходить,навіть дуже..
Життя - це тавтологія,мій друже..
Все повторяється у цім житті..
Ми обираємо людей, які від нас
навтьоки потім просто...
Нас обирають,поважають...
А ми кидаєм,тих,кому так треба..
І ввечері із сумом на очах...
В нас вся зухвалість десь зникає...
Так,що той,хто щиро нас так обирає,
що ми кидаєм...ми кидаєм..
навтьоки з сміхом утікаєм..
А потім ввечері сідаєм..
Із сумом на очах ридаєм...
Нас обирають,ми тікаєм..
Ми обираєм, нас не поважають..
Отак буває..Життя - парадокс..
Все повториме,друже,повториме..
Життя одне і це теж парадокс..
І тавтологія буває, і проти,
бува й за нас..
Нам треба вміти обирати..
Від дорогих людей нам не тікати
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836606
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2019
автор: Лілія Левицька