Олександр Пушкін. АНЧАР(переклад)
В пустелі хирній та скупій,
На грунті, спеченому сонцем,
Анчар, як грізний вартовий,
Стоїть самотнім охоронцем.
Природа жадібна степів
Його в день гніву народила
І смертоносним зіллям злив
Коріння й віти отруїла.
Стікає трута крізь кору,
На сонці плавиться сльозою,
Застигне у нічну пору,
Як скло, прозорою смолою.
До нього й птах не долетить
І звір не йде, лиш вихор клятий
На стовбур смерті набіжить –
І геть несеться, міркуватий.
Бува, блукаючи, зросить
Хмарина листя те дрімуче, -
Потоком смертним в ту же мить
Стікає дощ в пісок горючий.
Суворим зором чоловік,
Жадоби власті не покинув,-
Він підкоряти змалку звик -
Відправив в путь свою людину...
Блідий, ослаблий, в серці жах,
Гонець до ранку повернувся.
Із зіллям клятим на руках.
Господар радий посміхнувся.
Приніс знесилений - і ліг,
В шатрі, геть на долівці з ликів,
І вмер той вірний раб у ніг
Непереможного владики.
А цар в отруті наказав
Слухняні стріли намочити
і смерть сусідам розіслав,
Щоб їхні землі долучити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836381
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.05.2019
автор: Борисовна