Лютує вітер, небо мерехтить,
Хитають кронами налякані дерева.
Чорніє хмара, свариться, гримить,
Й кипить в калюжах блискавка травнева.
А дощ сильнішає, краплинами шумить,
І вже тече асфальтом, мов Карпатська річка.
Без парасолі дівчина під деревом стоїть,
Та мокра вже в її волоссі стрічка.
Вона не перша, хто сьогодні змок,
І не єдина, хто не дивиться погоду.
Вона наважилась зробити перший крок, -
Зняла взуття і боса йде у воду.
А бігти марно, пані й не біжить,
І мужньо йде на інший бік дороги.
В руках дві жовті туфельки блищить,
Що прикрашали її довгі ноги.
Затихла злива, більше не шумить,
І сонце знову небом владарює.
А всі калюжі зникли вже за мить,
Так, ніби тут негод ніяких не існує.
Так, ніби зливи тут, і вітру - не було,
А грім і блискавка? - куди це все поділось?
А може й дівчини тут бути не могло?
А це усе - привиділось?
Наснилось?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836326
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.05.2019
автор: T.I.