пабло на смертному одрі
мовив чом я не став пророком
завше я був отим блазнем
бо мені гарно платили
добре я вмів розмовляти
з тими що статками горді
я не Веласкез не Гойя
А всього-навсього сон
що лиш плекає чудовиськ
віку ХХ-го сон я невтішний
стали ж полотна пікасо
тим що так щиро кохав я
стало тих грошей чимало
мов би гівна у "Ротонді"
де засідають повії
поруч з митцями що мріють
стати новими пікасами
неуки та нездари
в школі малярства мозолів
стало пікасів багато навколо
всі вони в смерть радикальні
всі вони ладні ламати
бити трощити Красу
стало занадто убогих
тих терористів мистецтва
що наробив я карнаю себе
жаль що волосся нема
зручно було атеїстом
рубати бабло а от коли 90
знову повірив у Бога
знову як мама повчала
я благовірний католик
вірую в те що Краса
є і Його єство
вбив я Красу артистично
йшов немов цезар під гомін
оплесків та проклять
а от коли 90 я ненавиджу
пікасо інше б створив я сторіччя
якби не маріонетом зухвалим
вибрав я несвободу
скривджену волю псувати
щоб зловтішатись звикали
щоб і вбивати звикали
циніків розплодив я
начебто божевільних дітей
каюсь отож бо карнаю
вік мій занадто вже довгий
задля блюзнірства
і реготу вщент
те що створив я на зламі епох
Лише Хаос а не Нова Краса
30 березня 2018 Року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836198
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 21.05.2019
автор: Олег Мінгальов