Уперте серце не зворушу,
а доля милує мене...
У неї небо ще ясне,
а я уже чекаю стужу.
Якщо недоля омине,
то завоюю юну душу,
зігрію ♥ кам'яне.
Хоча і каюся, а мушу.
Упала карта із небес
і я уже умію – без
такої милої, моєї...
а з нею — цінувати час.
Але нікому не до нас,
якщо і я один у неї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836178
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 21.05.2019
автор: I.Teрен