репіж на мене дощем
гарячим
я звик уже
приносити тіло в жертву немов чуже
до щему у стопах й лоскоту в животі
в житті не піймати в житі і поготів
примарного щастя
от і горнусь до ще
стороннього
і по-злодійськи крадькома
і ніжно ніби у ніздрі знайомим пахощем
що душу із м'яз вийма
і плачу неначе щойно осиротів
і рот поцілунки стягують як оскома
і ніч не роззувшись
наслідить подряпинами
як від пазурів зляканих котів
п'ять ліній мов нотний стан
і родимки кількома октавами хтось розкинув
/кома/
небесні відтінки шкірі як ти хотів
небесні цитати крізь сито пор
неначе хто ізсередини воду цідить
раз по раз я віддаватимусь до тих пір
поки не
зостанеться тільки думка
а коли виросту ким я стану
між мною і моїм контуром
укотре поллється віскі або шираз
листатиму й далі давніх або раптових
і
боже!
щораз
із кожної втечі
виходитиму кимось штибу мазепи
у битві попід полтавою
люстро подивись це я собі знову в піжмурки програю́
у вакуумно жахаючій порожнечі
люстро подивись я виріс уже я став
найгіршою найогиднішою виставою
настільки
що бракне слів
щоб скінчити речення
/2019/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836086
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2019
автор: Голоси