Два поети



                       
У  скверику  двоє  безсмертних  сиділи
Всього  лиш  на  лаві
Та  у  безмежні  простори  гляділи.
Слухали  вітру  клавір.

Стрілись  поети  та  неспроста!
Бачили  місто  в  планету  вроста.
Дихали  киснем  останніх  лісів.
Ось  і  туман  навприсядки  присів.

Чутно  було  лише  гомін  діток.
Вітер  куйовдив  зачіски  квіток.
Мабуть,  ховалися  феї  за  ними.
Віття  хиталось  дубів  по-над  зливами

Що  напустились  як  тать.
Блискавок-громів  працює  верстат.
Каву  та  чай  попивали  поети
Та  не  звертали  на  дим  сигарети

Що,  попри  зливу  -  тремтів.
Блискавки-громи  затято  вертів
В  цирку  химер  божевільний  актор.
Гикали  щиро  йому  на  повтор.

Хто  той  актор  -  ми  не  знаєм,  авжеж!
Людське  невігласцтво,  справді  -  без  меж.
Звідкіль,  що  чинить,  кого  не  прощає?
Шанси  далебі  у  людства  -  є,  все  ж.
16  Вересня  2018  Року

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835795
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2019
автор: Олег Мінгальов