Дож

                           «Іриси  зів’януть  ледве
                               Торкнеться  їх  голос  мій
                               Заплямней  кров’ю  заграви…»
                                                                     (Федеріко  Гарсіа  Лорка)

Іриси  –  квіти  веселки,
Сині  квіти  босоногих  арфістів
В’януть  в  солоній  Італії
На  квітнику  дожа  –  
Незачесаного  Франческо
На  дикому  квітнику  неохайному,
Що  сам  собі  виріс  обабіч  
Виноградника  важких  сонетів,
Біля  розтрощених  діжок,
Біля  старої  халупи  –  
Помешкання  бородатого  сторожа
Шевця  зашкарублих  постолів  Сонця
І  кравця  білої  свити  Місяця.
Обабіч.
Метелики  зі  сумними  очима
І  крилами  кольору  фролентійського  оксамиту
(Три  флорини  для  монаха,  
Три  флорини  для  жебрачки,
Три  флорини  для  опудала  –  
Усього  дев’ять)
Очікують  п’янкої  осені  –  
Осені  дивака  Петрарки.
А  вона  все  не  йде,  
А  вона  все  не  вірить,  
А  вона  все  комизиться
(Наче  не  матрона  вона,  а  діва  –  
Артеміда  лісу  оленів.)  
Я  хотів  побачити  човен  –  
Той  самий,  зі  скляною  чашею,  
Той  самий  –  без  вітрила  і  якоря,
Що  зробили  з  старої  газети,
Чавунної,  як  і  все  ренесансне.
Хотів  лише  побачити,  
Але  де  там…  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835780
Рубрика: Верлібр
дата надходження 16.05.2019
автор: Артур Сіренко