Сиві-сиві дощі повпліталися в коси весні.
І ще мить, - розбуятися б теплому скорому літу.
Зустрічаємось тільки в легкому примарному сні,
А я так й не навчилась без тебе і дихати й жити.
Може звикла? Та ні! Не торкнулася жодна рука,
Жоден погляд не рушив муровану серцем твердиню.
Дивна? Знаю. Я завжди була не така.
А чужі компліменти гірчать калиново-полинно.
Я чекатиму. Знай. Просто ждатиму твого "Привіт!"
І ніколи й ніхто так не буде на тебе чекати.
Ніби вчора зустрілись, а скільки минуло вже літ.
Я чекатиму. Знай. Бо по-справжньому вмію кохати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835550
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2019
автор: Поцілована Сонцем