Ой село, моє село,
білесенькі хати...
Як же гарно там було,
світанки стрічати...
Річка тиха й береги,
тихі чисті води...
Ми жили і берегли
там свою свободу...
Дні і роки золоті
усміхались долі,
друзі вірні і садки,
верби і тополі...
Сойки владно з чагарів
щось до нас кричали...
Поміж верб і яворів
ми швидко зростали...
Та чомусь, коли зросли,-
село залишили...
Розбрелися хто куди,
про село забули...
У міста ми подались,
свої вершить долі...
Роз"їхались, розійшлись,
як вітри у полі...
Не рахуючи років,
жили й працювали,
і вже діточок своїх
світ пізнать навчали...
Та й не зчулись якось ми,
що вже постаріли,
між міськими вже людьми
жити ми уміли...
А коли вже наші діти
розбрелись у вільний світ,
то й ми тоді зрозуміли,
лиш в селі наш диво-квіт...
Захотілось повернутись
нам у той селянський світ...
Та вже сили розгубились
на зворотний переліт...
Ой село, моє село,
як же я скучаю...
Стать ще кращим,ніж було,
я тобі бажаю!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835533
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.05.2019
автор: геометрія