Для чого мені голос,
Для мови, чи для співу,
На втіху, чи насущність
Я володію ним?..
Поспіє, наче колос,
Для когось на поживу,
Зламає непорушність
Кордонам кам'яним?..
Чи лине він по світу,
До краю, до самого,
Крізь душі, крізь свідомість,
Кудись за їх межу...
Готується до звіту
У вишніх, чи не змога,
Бо нехтує натомість,
З земного куражу...
Спокусу мав сп'яніти
Розбещений надовго,
Назад не озиратись
І правди не зустріть...
А мудреці, мов діти,
Не знаючі нічого...
Тут варто й залишатись?..
Ні, благо, він біжить!..
Йому потрібен простір,
А простору — взивання
І, отже, все співпало...
Та знов одні "але"...
Якби усе так просто,
Розкрилось би й кохання...
То ж таїнство б упало
До ніг і стало зле...
І голос, це збагнувши,
Летить, летить подалі,
В пустелю, до початку,
До чистого листа,
В підгруддя нам сипнувши
Лиш пригоршень печалі...
Мить голосу дитятка
Несказано проста,
Коли воно, зродившись
У муках і надіях,
Уперше дало волю
Тим зойкам , між віків...
Всі голоси, з'явившись,
Холодять, або гріють...
І, може, мій зі мною
Таки не "пролетів"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835334
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2019
автор: Ніколя Петрович